Афоризмы на тему: нет темы

Есть умы настолько благодатные, что создают мудрость из повседневности, как растения ловят капли воды из воздуха при любой погоде

Для того , кто любит играть с жизнью-- не имеет значение вид игры, так как в любой игре важны лишь два условия--ум и удача

Если вы хотите узнать человека, то не существует никакой информации о нем, которая хоть как нибудь не раскрывала его

Депрессия-- это такое состояние души, когда она хочет , чтоб ее оставили наконец в покое

По всей длине общественной пробел необратимо вдруг... поголубел.

… Ничто не отдаляет от Бога так, как самовольная попытка к нему отправиться…

… Коммунисты семь десятилетий строили мир, где всё будет даром, и вот – всё даром…

… Жизнь – лучшее время подумать о смерти…

… Если человеку не хватает мозгов – он хватает, что плохо лежит…

… В бизнесе как на войне — каждый день теряешь друзей…

Есть характеры,расположенные к счастью, некоторые же в счастье , как и на солнце, видят много черных пятен

Когда мы ошибаемся в человеке, нам сложно признать собственную слепоту и мы говорим о нашей ангельский черте во всех видеть доброе начало

Если от вашего добра наглеют, значит вы превысили ту степень добра, которую человек может усвоить

По суті кожна річ в цьому світі, створена нами, немає вагомого значення. І не тому що з часом вона постаріє,прогниє, вкриється ржавчиною, а тому що в кінцевому результаті - ми могли б обійтися і без неї. Справа не в тому, щоб кинути все, - а зрозуміти, що залишається з нами, коли ми стоїмо босоніж в чистому полі...

Коли людина знаходить в собі вічність, вона подібна вітру. Вона вільна, однаково відчуває як біль так і радість, може бути безмежно спокійною, може усміхатись і гратись з тобою, може стати потіхою в жарку пору і учителем - в холод, ти можеш влюбитись в неї, але вона, як вітер - належить лиш одному Богу. Хто ж ми тоді? Напевно лиш частина великої сили, тому наша природа так манить нас, але не просто щоб володіти один одним, а щоб стати сильнішими для цього вічного. Якщо це так, то я не взмозі дати Тобі неохідне, але якщо мені пощастить стати цим вітром, - я склонюсь перед можливістю бути з тобою, стати тою ланкою, через яку ти отримаєш тепло, радість і любов від Бога. Я шукав себе, я обманював себе, але тепер знаю де моє місце, бо ти мій вітер, ти моє щастя.

Зовнішність примітивна тільки з того, що вона не може передати нас повністю. Вона нас сковує і обмежує. Водночас це наші обладунки перед іншими - готовими нас атакувати, але невідомість, яка скривається за тілом стримує їх. В цьому наша сила, в цьому ж і слабість. Тому ми блукаєм по світу одиноко, і коли находимо споріднену душу - ми знаходимо союзника. Зачасту, знайшовши ми радуємся цій важкій находці і робимо все щоб не впустити, іноді навіть дурниці, через надмірне себелюбство. Тому так важливо не тільки пізнавати себе, а вчитись контролювати пізнані можливості.

На лоні світла у безмежжі, йшла Вона дорогою буття. З обох боків буяла зелень, гуляли ріки, озера спали, і чутно було звідусіль спів пташиний чарівний. Й не знала Та страху, і сонця промені ловила оком, заснути на воді могла, та заборонено було торкатись каменя-гріха. Та ні...Не та була її природа, щоб не дізнатись, яка ж від гріха ця насолода. І далі йшла вона дорогою життя, уже носила тіло і вбрання, з обох боків буяла зелень, гуляли ріки, озера спали, і чутно було звідусіль спів пташиний чарівний. Та був присутній їй вже страх, і в мові серця - стон сумлінь, і вірила лише у свою тінь. Але усе ж ішла дорогою життя, все так носила тіло і вбрання, з обох боків буяла зелень, гуляли ріки, озера спали, і чутно було звідусіль спів пташиний чарівний.

Нам дали життя і можливість: любити чи ненавидіти, вірити чи бути цинічним, терпіти чи піддаватись. Ми відповідальні за те що робимо, але безмежно вільні в тому що думаємо, бо бачимо вчинки мільйонів людей. Але відповідь на питання ми знаходимо лише там де наша відповідальність, сміливість, терпіння і повага. Все інше це унилість і лінь. Ховаючи свої можливості за страхом, чекаючи того законного дня, в якому можна проявити любов, повагу, увагу ми лиш принижуємо себе, свої гідність і підкреслюємо лицемірність. Разом із нашими можливостями дана й свобода, і ніхто не вправі осуджувати нас за вчорашнє, нинішнє чи завтрашнє. Не чекайте свят зазначених датою, шукайте можливсті створити його тоді, коли необхідно. Стереотипи зїдають нашу душу, залишаючи лиш унилість, а свобода серця, скерована мудрістю - заставляє кожен день бути святом. А що може бути кращим, ніж свято в душі.

Наверное Энштейн был прав, говоря о том что если мир технологий превзойдет простое человеческое общение, то мир получит больное поколение. Думаю это болезнь состоит в скуке, унынии и как следствии лени. Она охватит многих, так как технологии это всего лишь бездушная глыба грязи, а все что отходит от своей истинной природы существование быстрее гибнет, ибо постоянно нуждается в поддержке. Попробуйте посадить полевой цветок в дома, если даже вы сумеете спасти его, он не будет таким же простым, живым и радостным, как под солнцем, дождем или холодным утренним туманом на родном поле. Одиночество это большое испытание для кого либо, борьба его внутреннего мира с противоречиями внешнего фактора, и каждый из них хочет получить свое место в нашем сердце. В одиночестве человек много чего понимает, и осознает, и каждое понимание, как химическая реакция питается выбросить всплеск эмоций на внешний фактор воздействия, изменить его, сделать все под свое понимание. Но в мире технологий это тоже самое, как тот цветок, который все время кричит человеку что ему тут не место. Только глядя на него в поле, в солнце, дождь или холодный утренний туман мы понимаем как ему здесь и ценим его истинную природу, его душу. Тогда не надо кричать ни цветку ни человеку, все обретают покой и понимание. Только живая близость делает нас настоящими, только она дает возможность воспользоватся всеми внутренними сознаниями. Пройдет время, все к этому привыкнут, назовут новой модой, новыми возможностями. Человек ко всему может привыкнуть, но человеческое сердце всегда, хоть и молча будет стремится увидеть свет, понимание, простоту и ощутит приязнь от физического труда. Большинство наших болезней только от наших желаний.

"Ефект метелика". Ми єдині Земні явища, яким дано можливість вибирати. З самого народження це як ланцюгова реакція, яка залежить від нас і нашого оточення. Самі по собі ми ні в чому б не мали потреби, так як відчували б повноту власної природи, відбиваючи свої можливості від живої природи. І тільки інша людина, даруючи надію – детермінує нову точку існування. Тоді єдиним гарантом за прийняте рішення може виступати лиш відповідальність, і не тільки перед іншим, але й перед собою, бо рано чи пізно ми відповідальні за все що робимо. І коли ми нехтуємо нею сьогодні - то лиш перекладаємо її на завтра. Кажуть навіть безневинний взмах крила метелика в одному місці - може визвати лавину ефектів в іншому. Представте собі , яка відповідальність лежить на даруючому надію, і які наслідки залишаєм руйнуючи її.