Афоризмы на тему: нет темы

Если вы хотите узнать человека, то не существует никакой информации о нем, которая хоть как нибудь не раскрывала его

Депрессия-- это такое состояние души, когда она хочет , чтоб ее оставили наконец в покое

По всей длине общественной пробел необратимо вдруг... поголубел.

… Ничто не отдаляет от Бога так, как самовольная попытка к нему отправиться…

… Коммунисты семь десятилетий строили мир, где всё будет даром, и вот – всё даром…

… Жизнь – лучшее время подумать о смерти…

… Если человеку не хватает мозгов – он хватает, что плохо лежит…

… В бизнесе как на войне — каждый день теряешь друзей…

Есть характеры,расположенные к счастью, некоторые же в счастье , как и на солнце, видят много черных пятен

Когда мы ошибаемся в человеке, нам сложно признать собственную слепоту и мы говорим о нашей ангельский черте во всех видеть доброе начало

Если от вашего добра наглеют, значит вы превысили ту степень добра, которую человек может усвоить

По суті кожна річ в цьому світі, створена нами, немає вагомого значення. І не тому що з часом вона постаріє,прогниє, вкриється ржавчиною, а тому що в кінцевому результаті - ми могли б обійтися і без неї. Справа не в тому, щоб кинути все, - а зрозуміти, що залишається з нами, коли ми стоїмо босоніж в чистому полі...

Коли людина знаходить в собі вічність, вона подібна вітру. Вона вільна, однаково відчуває як біль так і радість, може бути безмежно спокійною, може усміхатись і гратись з тобою, може стати потіхою в жарку пору і учителем - в холод, ти можеш влюбитись в неї, але вона, як вітер - належить лиш одному Богу. Хто ж ми тоді? Напевно лиш частина великої сили, тому наша природа так манить нас, але не просто щоб володіти один одним, а щоб стати сильнішими для цього вічного. Якщо це так, то я не взмозі дати Тобі неохідне, але якщо мені пощастить стати цим вітром, - я склонюсь перед можливістю бути з тобою, стати тою ланкою, через яку ти отримаєш тепло, радість і любов від Бога. Я шукав себе, я обманював себе, але тепер знаю де моє місце, бо ти мій вітер, ти моє щастя.

Зовнішність примітивна тільки з того, що вона не може передати нас повністю. Вона нас сковує і обмежує. Водночас це наші обладунки перед іншими - готовими нас атакувати, але невідомість, яка скривається за тілом стримує їх. В цьому наша сила, в цьому ж і слабість. Тому ми блукаєм по світу одиноко, і коли находимо споріднену душу - ми знаходимо союзника. Зачасту, знайшовши ми радуємся цій важкій находці і робимо все щоб не впустити, іноді навіть дурниці, через надмірне себелюбство. Тому так важливо не тільки пізнавати себе, а вчитись контролювати пізнані можливості.

На лоні світла у безмежжі, йшла Вона дорогою буття. З обох боків буяла зелень, гуляли ріки, озера спали, і чутно було звідусіль спів пташиний чарівний. Й не знала Та страху, і сонця промені ловила оком, заснути на воді могла, та заборонено було торкатись каменя-гріха. Та ні...Не та була її природа, щоб не дізнатись, яка ж від гріха ця насолода. І далі йшла вона дорогою життя, уже носила тіло і вбрання, з обох боків буяла зелень, гуляли ріки, озера спали, і чутно було звідусіль спів пташиний чарівний. Та був присутній їй вже страх, і в мові серця - стон сумлінь, і вірила лише у свою тінь. Але усе ж ішла дорогою життя, все так носила тіло і вбрання, з обох боків буяла зелень, гуляли ріки, озера спали, і чутно було звідусіль спів пташиний чарівний.

Нам дали життя і можливість: любити чи ненавидіти, вірити чи бути цинічним, терпіти чи піддаватись. Ми відповідальні за те що робимо, але безмежно вільні в тому що думаємо, бо бачимо вчинки мільйонів людей. Але відповідь на питання ми знаходимо лише там де наша відповідальність, сміливість, терпіння і повага. Все інше це унилість і лінь. Ховаючи свої можливості за страхом, чекаючи того законного дня, в якому можна проявити любов, повагу, увагу ми лиш принижуємо себе, свої гідність і підкреслюємо лицемірність. Разом із нашими можливостями дана й свобода, і ніхто не вправі осуджувати нас за вчорашнє, нинішнє чи завтрашнє. Не чекайте свят зазначених датою, шукайте можливсті створити його тоді, коли необхідно. Стереотипи зїдають нашу душу, залишаючи лиш унилість, а свобода серця, скерована мудрістю - заставляє кожен день бути святом. А що може бути кращим, ніж свято в душі.

Наверное Энштейн был прав, говоря о том что если мир технологий превзойдет простое человеческое общение, то мир получит больное поколение. Думаю это болезнь состоит в скуке, унынии и как следствии лени. Она охватит многих, так как технологии это всего лишь бездушная глыба грязи, а все что отходит от своей истинной природы существование быстрее гибнет, ибо постоянно нуждается в поддержке. Попробуйте посадить полевой цветок в дома, если даже вы сумеете спасти его, он не будет таким же простым, живым и радостным, как под солнцем, дождем или холодным утренним туманом на родном поле. Одиночество это большое испытание для кого либо, борьба его внутреннего мира с противоречиями внешнего фактора, и каждый из них хочет получить свое место в нашем сердце. В одиночестве человек много чего понимает, и осознает, и каждое понимание, как химическая реакция питается выбросить всплеск эмоций на внешний фактор воздействия, изменить его, сделать все под свое понимание. Но в мире технологий это тоже самое, как тот цветок, который все время кричит человеку что ему тут не место. Только глядя на него в поле, в солнце, дождь или холодный утренний туман мы понимаем как ему здесь и ценим его истинную природу, его душу. Тогда не надо кричать ни цветку ни человеку, все обретают покой и понимание. Только живая близость делает нас настоящими, только она дает возможность воспользоватся всеми внутренними сознаниями. Пройдет время, все к этому привыкнут, назовут новой модой, новыми возможностями. Человек ко всему может привыкнуть, но человеческое сердце всегда, хоть и молча будет стремится увидеть свет, понимание, простоту и ощутит приязнь от физического труда. Большинство наших болезней только от наших желаний.

"Ефект метелика". Ми єдині Земні явища, яким дано можливість вибирати. З самого народження це як ланцюгова реакція, яка залежить від нас і нашого оточення. Самі по собі ми ні в чому б не мали потреби, так як відчували б повноту власної природи, відбиваючи свої можливості від живої природи. І тільки інша людина, даруючи надію – детермінує нову точку існування. Тоді єдиним гарантом за прийняте рішення може виступати лиш відповідальність, і не тільки перед іншим, але й перед собою, бо рано чи пізно ми відповідальні за все що робимо. І коли ми нехтуємо нею сьогодні - то лиш перекладаємо її на завтра. Кажуть навіть безневинний взмах крила метелика в одному місці - може визвати лавину ефектів в іншому. Представте собі , яка відповідальність лежить на даруючому надію, і які наслідки залишаєм руйнуючи її.

Немає в цьому світі мов, немає кордонів, немає кольору шкіри, немає ненависті - є людина вихована мовою, кордоном, кольором шкіри і ненавістю. Дитя родиться вільним, коли йому треба щось сказати йому достатньо усміхнутись чи заплакати, коли йому хочеться залізти у воду - воно не думає про заборону, і в дружбі не колір шкіри його приваблює, а усмішка. Все інше виховує в нас страх. Ми дорослішаємо, продовжуємо називати себе вільними, при цьому боїмось зробити свій вибір, боїмось захищати правду, боїмось виглядати глупо, через страх розмінюємо себе на дешеві признання зі сторони. Ми готові стати рабами перед тими, хто нехтує нами, і нехтуємо Тим, Хто при всій Своїй величі дарує нам свободу кожної миті.

Самые достойные слова звучат лишь в тишине.