ВАШЕЙ КРОВЬЮ ОПЛАЧЕНА «ЧЕЛСИ»!(Реквием: пролог)Даже уши заткну и в тишиСлышу рокот саянского ГЭСаИз далёкой сибирской Шуши:Нашей кровью оплачена «Челси»!В Междуреченской общей могилеШепчут губы все в угольной взвеси:Мы живые, а вы нас забыли…Нашей кровью оплачена «Челси»!Вдруг нелепы, позорны, страннЫВизги всё пожирающей беси:Вы, ублюдки дурацкой страны,ВАШЕЙ КРОВЬЮ ОПЛАЧЕНА «ЧЕЛСИ»!...(вступает «Requiem aetenam» Моцарта)
СКАЗКА(из учебника для 8-го класса «Ридна мова»)В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ладна. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню — розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою. Одного разу мама каже Червоній Шапочці:- Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі. Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона стала. Нездужає.Як у справжній казці, бабуся жила за лісом.- Тільки спіши, - каже мати, - поки сонечко високо.Червона Шапочка пішла.Відійшла на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ.Випила вино. З'їла пиріг. Дістала з потайної кишені джинсів цигарку. Запалила, смалить і наспівує:"Ах, эта красная рябинаЯ на тебя смотрю, любимый,Среди осенней желтизны.Теперь уже со стороны..."Як тут з кущів виходить Вовк! Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться.- А-а-а! — гаркнув. — Червона Шапочка! Попалась! Зараз тебе з'їм!Червона Шапочка озирнулася. Цвикнула через густо напомаджену губу.- Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила.Дихнула Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тютюну. Вовк очманів.Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього верхи і гукнула:- Поїхали!-Куди? - перелякався Вовк.- Куди-небудь! - пришпорила боки Вовка дерев'яними підошвами своїх стукалок. І той рвонув.Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під'їхала до бабусиної хати. Зайшла у світлицю:- Чао предкам!- Дитино рідна! - сплеснула в долоні бабуся. - А ти де в таку рань тут узялася?- Ша! - приклала пальця до вуст Червона Шапочка. - Якщо маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала.- Господь з тобою, дитино! А ти хіба не з дому?..- Дай щось пошамати! - сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом.- Нема, дитино, - каже бабуся. - Бо я хворіла.- Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз.Бабуся витріщилася на внучку.- Гроші давай! - хрипко пояснила Червона Шапочка.Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. Розв'язала.Подала Червоній Шапочці свою пенсію.- На. Нема більше.- Тоді я тебе з'їм! - налякала Червона Шапочка.Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Дивиться, біля хати лежить загнаний Вовк, язика висолопивши і хвоста відкинувши. А з хати доноситься схлипування бабусі:- Не маю, внученько! їй-Богу, більше не маю!..Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає.- Хто тут бабусю ображає?Червона Шапочка криво осміхнулася:- А ти у родинні справи не вмішуйся! Браконьєр нещасний! Ось напишу на тебе скаргу, що ти вбив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш...Мисливець був сміливий. Ніколи не тремтів перед найстрашнішим звіром. А тут жилки в нього затрусилися. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білозубих. І, знітившись, почав задкувати до виходу.Що далі діялося у бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під полудень з хати вийшла Червона Шапочка. З набитим вузликом на спині. І зникла в лісі.Де вона блукає, досі ніхто не знає.Може, стрінеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму. Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає...